Мене звуть Мохаммад Захур. Я громадянин Великобританії, власник групи компаній «Істіл» та колишній власник англомовної газети «Kyiv Post» в Україні. Моя перша інвестиція в Україні була в Одеський морський порт 1993 року. З того часу моя група компаній інвестувала понад 400 мільйонів доларів у різні галузі української економіки.
Це продовження моєї статті, вперше опублікованої 3 жовтня 2018 року та згодом широко перевиданої.
Україна прагне залучати прямі іноземні інвестиції, але вони на мінімальному рівні. І не лише через війну. Процвітаюча корупція, проблеми у судовій та правоохоронній системі, рейдерські захоплення, відсутність верховенства закону, відсутність належного державного управління, безсилий уряд, концентрація влади в одних руках – це численні причини, які зупиняють потік інвестицій в Україну.
Я був власником Kyiv Post дев'ять років, і весь цей час я прагнув донести до суспільства як позитивні, так і негативні аспекти ведення бізнесу в Україні. Часто підкреслював усі «за» та «проти», надаючи читачам можливість самим вирішувати, інвестувати чи ні.
Після продажу Kyiv Post у квітні 2018 року тиск на мене відновився, але я не змінив свого прагнення до об'єктивності. Ми акцентували увагу на проблемах, з якими стикаються закордонні інвестори в Україні: корупція, рейдерство, несправедливі суди, прокурори, поліція, податкові органи, криміналітет тощо.
У 2015 році Kyiv Post підтримував Порошенка на початку його президентства, але потім ми помітили, що боротьба з корупцією не ведеться належним чином. Проблеми зростали, і ми почали критикувати Порошенка та його команду. У відповідь СБУ порушила кримінальну справу, пов'язану з незаконною реставрацією фасаду готелю «Лейпциг», але після надання всіх документів справу було закрито.
Проте наші неприємності не закінчилися. Далі ми зіштовхнулися з кількома рейдерськими атаками. Ось хронологія подій:
1. У липні 2009 року ми придбали комплекс будівель на земельній ділянці за адресою вул. Січових Стрільців (колишня вул. Артема) 24-А у Києві. Нерухомість знаходилася у приватній власності та була куплена у компанії, яка заплатила Міністерству оборони близько мільйона доларів.
2. У вересні 2009 року Господарський суд Києва визнав нас добросовісним покупцем. Це рішення було підтверджено всіма наступними інстанціями, включаючи Верховний Суд України у грудні 2009 року.
Ми зітхнули з полегшенням, вважаючи, що рішення вищого суду країни зупинить рейдерів раз і назавжди і вони більше не нападатимуть на нас.
3. У грудні 2010 року Київська міська рада ухвалила рішення про продаж нам земельної ділянки.
4. У лютому 2011 року було підписано договір купівлі-продажу ділянки.
5. У травні 2017 року ми повністю виплатили вартість ділянки та зареєстрували право власності на неї.
Проте наше переконання, що рішення Верховного суду покладе край рейдерським атакам, виявилося помилковим.
6. У грудні 2017 року наші права на земельну ділянку намагалася оскаржити компанія «Промбуд-М» за участю Міністерства оборони.
7. У січні 2018 року ми оскаржили в суді договір між Міністерством оборони та «Промбуд-М», у якому вони розпорядилися земельною ділянкою, що належить нам на праві власності.
8. 3 травня 2018 року суд ухвалив рішення на нашу користь. Це рішення залишено чинним постановою апеляційного суду від 01.07.2019 р.
9. 22 травня 2018 року суддя Владислав Демидов визнав недійсним рішення Київської міської ради щодо продажу нам землі.
10. 23 травня 2018 року, за іронією долі чи дивним збігом, рівно через день після підписання рішення проти нас, у судді Демидова сплинув термін суддівських повноважень. Однак цей «прощальний подарунок» судді нашим опонентам-рейдерам тривав менш як дев'ять місяців.
11. 4 лютого 2019 року апеляційний суд задовольнив нашу скаргу та скасував рішення судді Демидова.
12. 24 квітня 2019 року Верховний Суд залишив без змін рішення про визнання права власності на земельну ділянку за нами.
Після падіння Порошенка та перемоги Зеленського я сподівався, що погані часи для України закінчилися. Але цього не сталося. Ми знову зіткнулися з рейдерською атакою на той самий актив із боку чиновників Міністерства оборони.
13. У травні 2023 року моїй компанії натякали на наявність кримінальної справи і побічно вимагали гроші за її закриття.
14. 10 липня 2024 року озброєні військовослужбовці Міністерства оборони захопили наш майновий комплекс у Києві. Ми з'ясували, що підставою для захоплення стала сумнівна ухвала, винесена Шевченківським районним судом Києва у 2019 році. Ця ухвала, про яку моя компанія не знала до липня 2024 року, передбачала «повернення майнового комплексу» житлово-експлуатаційному управлінню Міністерства оборони у якості речового доказу у справі 2009 року проти посадової особи міністерства. Проте ця ухвала не поширювалася на мою компанію, власника майнового комплексу, і ми навіть не були учасником цієї справи.
Серйозні питання викликає той факт, що Шевченківський районний суд змінив вирок десятирічної давності, не повідомивши законного власника майна, право власності якого на майно підтверджено рішенням Верховного суду.
Виникають риторичні питання:
• Чому зміни були внесені у справу, датовану 2009 роком, у 2019 році, коли строк позовної давності закінчився понад три рази?
• Чому ця ухвала 2019 року спливла через п'ять років після її прийняття, коли строк позовної давності минув?
• Чому власник майна не був повідомлений, незважаючи на те, що він роками сплачував усі податки на майно та комунальні платежі?
• Чому для реєстрації майна було обрано реєстратора Якушинецької сільської ради Вінницької області, а не будь-якого реєстратора Києва?
• Як реєстратор міг оформити право власності на майно, якщо майно було під арештом податкової інспекції?
• Як реєстратор міг змінити власника майна, якщо майно було закладено третій особі?
• Що робила дюжина чорних позашляховиків із тонованим склом на місці рейдерського захоплення?
• Чому на місці рейдерського захоплення знаходився скандально відомий адвокат, який завжди представляє інтереси земельної мафії?
Найпростіша відповідь — ретельно сплановане рейдерське захоплення.
15. У липні 2024 року з метою чергової спроби тиску Міністерство оборони порушило кримінальну справу проти нас нібито за знищення майнового комплексу, хоча його стан з дати покупки не змінився.
Моя компанія володіла цим комплексом 15 років, неодноразово захищала свої права в судах, сплачувала податки, але врешті-решт втратила майно через корумповані суди та чиновники.
За часів Порошенка, іноземні дипмісії, ЗМІ та їхня присутність на судових засіданнях допомогли нашій справі. Цього разу публікація будь-якої статті, не на користь уряду, обходиться виданням викликом журналістів у ТЦК та ЗМІ бояться це публікувати. Я розумію, що в нинішніх реаліях Міноборони та суди ніколи не дадуть мені перемогти. Але я не здаюся. Навіть якщо програю всі суди в цій країні, я захищатиму свої права в міжнародному суді і подам позов проти держави Україна.
Перш ніж винести нашу справу на громадський огляд, я надіслав листи та прес-реліз кільком ключовим фігурам та організаціям, включаючи Президента України, UkrInvest, Transparency International, бізнес-омбудсмена, Американську торгову палату (членами якої ми вже довгий час є), МВФ, ЄБРР, Міністерству юстиції, Парламентському комітету боротьби з корупцією, міністру економіки, посольству ЄС, а також засобам масової інформації, таким як Новий Час, KyivPost, Kyiv Independent, Українська Правда, УНІАН, Інтерфакс та інші. На жаль, ніхто з одержувачів не вважав мого листа вартим уваги чи публікації, і навіть не потрудилися відповісти. Єдиним винятком став Офіс Президента, який відповів, що наш лист не відповідає їхньому формату, при цьому не звернувши уваги на зміст. Я вже переформатував лист відповідно до їхніх вимог і чекаю подальшої реакції.
Я розумію, що Україна зараз веде війну з боягузливим ворогом і що світова спільнота єдина в підтримці. Уряди можуть уникати висвітлення негативних новин, щоб уникнути реакції з боку платників податків. Проте така бездіяльність не сприяє вирішенню серйозних проблем, з якими стикаються іноземні та місцеві бізнес-спільноти через корумпованих чиновників та рейдерів. Уряди США, Великобританії та ЄС мають чинити тиск на Україну, щоб припинити таку практику. Проте залишається питання — до кого їм звертатися щодо виправлення ситуації, якщо навіть Офіс Президента звинувачується в неправомірних діях?
Сподіваюся, що дипломатична спільнота, країни-партнери України, бізнес-асоціації та інші агенції прочитають цю статтю і використають свій вплив для переконання української влади в тому, що невдоволення справжніх інвесторів, особливо тих, хто вклав понад 400 мільйонів доларів, говорить про провал зусиль щодо покращення інвестиційного клімату в Україні.
Також звертаюся до мого уряду Великобританії з проханням суворо контролювати використання грошей наших платників податків в Україні, та гарантувати, що вони не опиняться у руках корумпованих чиновників.
Comentários